Олексій Резніков про команду Мінреінтеграції

Думка про цей текст з’явилася під час останніх відряджень до Берліну і Парижу. Підігріла її (в хорошому смислі слова) реакція суспільства на активізацію роботи української делегації в ТКГ.

Насправді, робота на міжнародній арені надважлива як для відновлення територіальної цілісності, так і для збереження суверенітету України.

Але для повернення Донбасу і Криму набагато важливіше те, що у контексті реінтеграції відбувається всередині України.

На чому ґрунтується моє бачення процесів деокупації і реінтеграції? Тут ключові слова — загальнонаціональний діалог і функціональний підхід, безпечна реінтеграція, де ключовими є не тільки території, а й люди. Їх розуми, їх серця.

Якщо ми насправді хочемо повернути окуповану частину Донбасу і Крим з Севастополем — в основу має бути покладено єдину стратегію. Я переконаний, що уся робота має бути організована по «функціональному», а не «територіальному» принципу.

На усіх тимчасово окупованих територіях здійснюється системне винищення української мови, порушуються права людини, чиняться воєнні злочини. Тобто, проблематика — спільна.

І ми намагатимемось застосувати уніфікований функціональний підхід до усіх процесів, де це раціонально.

Саме ці речі є принциповими для мене і моєї команди. Багато говорилося про те, що і як ми плануємо робити. Але не менш важливим є питання — хто це буде робити?

Почну з себе. Я народився і отримав освіту у Львові — там зустрілися під час навчання та одружилися мої батьки. Понад 20 років я живу і працюю в Києві. Мій батько народився у Полтаві, а його мама — моя бабуся з Луганська, де похований мій прадід. Поховані бабуся з дідусем по батьківській лінії в Івано-Франківську. Бабуся по мамі народилася у Києві, а дідусь — з Дніпра. Обидва поховані на Херсонщині, де пройшла значна частина мого дитинства.

Коли мене питають, звідки я, маючи на увазі регіон, я не знаю, з чого почати. Я і львів’янин, і киянин, і херсонець, і луганчанин, і полтавчанин. Але насправді, єдина правильна відповідь — я Українець. І для мене є природнім сприйняття цілісності України «від Сяну до Дону». Власне — іншого не існує. Тому і метою своєї роботи я вважаю відновлення саме цілісності України. З єдиною «нервовою системою», єдиною «системою кровообігу» з тими частинами, які зараз тимчасово окуповані Росією. Інші підходи, які щось імітують, якісь сурогати у вигляді «особливих статусів», я не сприймаю.

Тож, хто ж ці обличчя нового міністерства? Хто ці люди, які наразі працюють на першій лінії і публічно тримають удар?

Про кожного члена команди я скажу окремо, але головне, що всі вони — чиновники з людським обличчям.

Аби одразу зняти всі питання, повідомляю — усі заступники міністра — «мої». «Чиїхось» інших — немає. Тобто, ніяких нав‘язаних кимось осіб, ніяких просто «хороших хлопців/дівчат», за яких хтось «просив». Тільки професіонали, за яких мені не соромно.

Ще до початку роботи я усвідомлював, що для вирішення завдань реінтеграції, які в більшості є міжвідомчими, бажаним є функціонал віце-прем’єр-міністра. Водночас це значно підвищує навантаження, до якого у моєму випадку додається ще робота у ТКГ. Тому я шукав у команду потужного адміністратора, який би міг «витягнути» процес створення і оперативного управління Міністерством.

Саме тому я запропонував на посаду першого заступника міністра кандидатуру Ростислава Замлинского, який має великий управлінській досвід.

Ростислав родом зі Львова, незважаючи на непохитно серйозний вигляд і досвід роботи у контролюючих органах в різних регіонах (бюрократ, що поробиш), є людиною, яка боліє Україною, вболіває розумом і діями за повернення наших земель і людей. Його управлінські й «чиновничі» якості важливі з огляду на необхідність зробити процеси у міністерстві абсолютно прозорими. Адже ми плануємо посилити роботу з міжнародними партнерами і, в деяких моментах, просити не тільки про збільшення, але й про зміну порядку і пріоритетів надання допомоги. Для цього наші дії повинні бути максимально зрозумілі на рівні процедур. Власне, тут би я передав Ростиславу колись нав’язану мені колегами регалію «Містер Процедура».

Дипломатичні контакти. Це величезна відповідальність з огляду на потребу збереження міжнародної коаліції на підтримку України. Я шукав на посаду заступника з питань євроінтеграції досвідченого і результативного дипломата. І я його знайшов — Ігор Яременко. Киянин. Для нього це була радикальна зміна обстановки, адже ще у грудні минулого року він захищав інтереси України на майданчику ООН в Нью-Йорку, а за місяць вже зустрічав звільнених українців у Щасті на Луганщині.

Серед іншого Ігор займався й питаннями Криму і санкцій проти РФ. Він надалі від Міністерства займатиметься питаннями захисту прав людини, а також — інформаційним блоком. Ігор вимушено — «Людина у краватці», але при цьому з мисленням члена повстанського альянсу «Зоряних війн» у боротьбі з Імперією.

Інший важливий спектр функцій — розвиток інфраструктури. Адже добробут підконтрольних Уряду України районів Донецької і Луганської областей — це один з найдієвіших інструментів реінтеграції, а в подальшому — відновлення інфраструктури тимчасово окупованих територій. Я запросив очолити цей напрям Давида Макар’яна.

Давид родом з Миколаєва, у 2014–2019 рр. — народний депутат, відпрацював каденцію у Комітеті ВРУ з питань транспорту. Глибоке розуміння процесів у парламенті — це його додаткова перевага, адже ми розглядаємо народних обранців як партнерів у справі реінтеграції і деокупації та дуже тісно з ними працюємо.

Якщо хтось пам’ятає, є такий фільм «Буття Браяна за Монті Пайтоном». Так от там була сцена спілкування членів революційної організації Народний фронт Юдеї:

«- Що нам дали римляни?

- Водопровід, каналізацію, дороги…

- Окрім водопроводу, каналізації і доріг, що нам дали римляни?

- Медицину, освіту, громадський порядок…

- Добре, окрім каналізації, доріг, медицини, освіти, громадського порядку і чистої води що вони нам дали?».

Так от, Давид буде тими римлянами в одній особі, яка відповідає за всі інфраструктурні проєкти.

Справжня знахідка для нашої команди — Інна Голованчук, яка у статусі заступниці міністра куруватиме надзвичайно складний — соціально-гуманітарний напрям. Сильна, але при цьому тендітна, наша міністерська Елеонора Рузвельт родом з Харцизька.

Вона має серйозний досвід в громадському секторі, вирішувала складні завдання на державній службі.

У питаннях захисту інтересів громадян, які потребують допомоги, Інна надзвичайно професійна, а при потребі — по-справжньому відчайдушна, особливо, коли йдеться про долання бюрократичних бар’єрів.

Новий блок функцій для усіх відомств — «цифровізація». Для Мінреінтеграції — це один з пріоритетів, оскільки ми ставимо собі завдання «вийти на кордони» України раніше наших військових за допомогою електронних послуг і сервісів для громадян на ТОТ. Я запросив очолити цей напрям і взяти відповідальність за екосистему діючих і майбутніх онлайн-проєктів міністерства Снавера Сейтхалілєва, фахівця з інжинірингу. Кримчанин, з Бахчисараю. Снавер в нас — Командувач штучного інтелекту.

Зараз також триває етап наповнення умовної «другої лінії» управлінців Мінреінтеграції на рівнів керівників директоратів.

Ми набули багато нових функцій. У тому числі — захист інформаційного суверенітету України. Тому у складі Мінреінтгерації важливу роль відіграватиме інформаційно-комунікаційний директорат. Сподіваюсь, що найближчим часом закінчаться формальні процедури і до нашої команди офіційно приєднається і очолить цей директорат генерал-майор СБУ киянка Юлія Лапутіна, яка з перших днів війни захищає Україну. Тож, тепер в нас є «Генералиня-майориня реінтеграції». До речі, Юлія друга жінка в історії України, яка отримала звання генерала.

Це не вся команда, яка вже залучена до роботи міністерства. Але на прикладі заступників я хотів показати загальну логіку.

Я свідомо підкреслив регіональне походження заступників. Так вийшло, що незважаючи на принцип функціональний, команда таки мультирегіональна, як я вже казав — «від Сяну до Дону».

І, на моє переконання, деокупація і реінтеграція тимчасово окупованих територій можлива тільки за умови, якщо це буде справою всієї України. Всього народу. Це треба усвідомити. Якщо за Крим і Донбас боротимуться разом і кримчани, і донеччани, і луганчани, і львів’яни із миколаївцями — результат буде позитивним.

Ми розуміємо, що попереду у нас — складний діалог з цього приводу. Від Ковеля, Мукачева, Одеси й Чернівців до Чернігова, Харкова, Запоріжжя й Полтави повинні отримати чіткі відповіді, чому боротьба за повернення Криму та Донбасу — це важливо так само і для них.

Але головне — ми це розуміємо. І коли ти віриш в те, що робиш, щиро віриш, без будь яких «але», що реінтеграція насамперед всередині України — це простіше донести всім іншим. «Будинок розділений» не зможе встояти під час землетрусів. А консолідована країна не тільки встоїть, але й обов’язково виграє і поверне те, що їй належить по праву.